Jan, 38 - 25 июля 2006 15:53

Твої слова так пахнуть зов’ялими трояндами… Мій друже! Мій коханий друже!..
Я перечитую, переживаю, пригадую їх собі щомиті – і відтак мене огортає якийсь дивний трунок незбагненності людського почуття… В них я знаходжу злет і падіння, наснагу й знемогу, перемогу й поразку, спокусу й гріх – усе те, що стало відчувати моє бездушне дотоді тіло, що окрилилося, і зі знеможеного паралітика обернулося на того дивного птаха, що живе в найчарівніших казках!.. У твоїх словах я віднаходжу собі спокійну пристань моєї зболеної, зневаженої багатьма душі; в ній я так хочу знайти собі вічний спочинок, що огорнув би мене, прихистив від сили вітру незгод, розрісся й розбуявся на все моє життя, що лиш ЧЕРЕЗ ТЕБЕ стало вартісним, ЗАДЛЯ ТЕБЕ віднайшло свій сенс, відтак може його взагалі згубити ПІСЛЯ ТЕБЕ… То нічого, що нас огортала грішна пристрасть, в яку ми ринули, насолоджуючись одне одним; то нічого, що ті слова слова приносили щастя й біль; то нічого, що в них ховалося безмежне чекання чогось непізнаного – ТЕ НЕПІЗНАНЕ нас вабило й лякало нараз, і воно підкрадалося, воно ховалося за кожним нашим кроком назустріч одне одному… Воно чатувало за нашою пристрастю, хтіло вирити між нами бездонну прірву – чи то довгим підкопуванням, а чи моментальним вибухом – І воно досі між нами. Воно досі чогось чекає, чогось сподівається, щось коїть. І те непізнане може бути побореним тільки непізнанним – тим, що блискавицею спалахнуло між нашими серцями, що знеможено томилися в очікуванні зустрічі… Те останнє непізнанне солодким трунком отруїло наше буття… Мій друже! Мій любий друже!!! То чому ж той трунок так пахне зов’ялими трояндами?.. Я знаю, але й не знаю… Я хочу знати. І не хочу… Я так хочу щоб той трунок роцвів наново, запахнув різноманітністю весни, дарма що стрілися ми на порозі осені… Мій друже… Мій коханий друже…

• 
• 
•