МАРУСЯ, 65 - 31 октября 2008 00:36

[COLOR=darkblue][I]Коли люди закохані,
Їм несила мовчати.
Прийде щастя непрохане –
І захочеш співати.
Коли люди закохані,
Вони як поети,
І у душах сполоханих
Визрівають сонети.
Коли ти закохаєшся,
Тобі світло і лячно,
Ти летиш, не вагаєшся,
І не віриш в удачу.
Бо летиш ти на полум’я,
Просто шансів немає,
Тобі жарко від сорому,
І душа завмирає.
Коли люди закохані,
Вони ніби діти,
І не вірять у повені,
А лише в Атлантиду.
Коли ми розлучилися,
Ми не просто мовчали,
Ми у очі дивилися,
Наші очі кричали.
Ми не знали, не вірили,
Що розлука надовго,
Ночі зоряні міряли,
Тими, що над дорогою.
І уже хризантемами
Пахне гірко і п’яно,
І вже стало проблемою
Те, що звалось коханням.
Коли люди закохані,
Вони невразливі,
Або хворі до стогону,
І дуже щасливі.
Не жалкую за тим,
Що не сталося більшого.
Хай дощем золотим
Ти проллєшся до іншої,
Бо нарешті пізнали ми –
Де зерно, де полова…
Я бажаю коханому
Закохатися знову.
Захопившись дорогами
І далекими мандрами
Будеш вічним закоханим
По-хорошому заздрити.
Марно ти посміхаєшся,
Не простивши образу,
Бо коли закохаєшся,
Помітиш відразу
І відчуєш: вмикається
Усередині світло.
Хай воно не кінчається!
Ти молись, щоб не зникло,
І водою хоч трохи
Поділися із спраглими –
Коли люди закохані,
Вони ніби янголи.
[/I][/COLOR][/COLOR][/I]

• 
• 
•