Юра, 80 - 5 сентября 2010 22:49

І ЩЕ ПРО КОХАННЯ
З розповіді одного одного чоловіка.
Було мені років сімнадцять. Якраз закінчив школу. Подобались мені
дівчата, та якось не дуже. А от коли приїхала на канікули Юля - то
був для мене кінець світу! Закохався, як кажуть, по самі вуха. А
було в кого закохуватись: гарна, як писанка, а коли посміхається -
ямочки на рожевих щічках, та найбільше мене вразили ямочки над лит-
ками, ззаду колін. Ні дня не міг витримати, щоб не побачити її. За-
кинув підготовку до вступу в інститут, дома робота не клеїлась.
А вона - нуль уваги до мене. Одного разу навіть насмілився після
кіно піти вслід за нею. Йшов далеко від Юлі - ближче не вистачало
сміливості. Потім - після танців. Радів від того, що вона не "за-
сікла" мене, і від того, що у наших хлопців склалося враження, ні-
би я її проводжаю, і в нас все окей.
Та одного разу все-таки попався. Концерт у клубі закінчився піз-
но, вийшли на вулицю, а там видно, як удень - повний місяць.Ризик-нув і цього разу. Пішов за нею. Коли вже доходили до її дому, рап-
том зупинилась й обернулась. Став і я, ніби вкопаний, як той кіт,
якого застали при смакуванні сметани. Пішла до мене, а мене ще більше паралізувало. Стала переді мною, руки на грудях схрестила.
- Ну, чого ти ходиш за мною, як той привид? Що в селі більше дівчат нема, чи що? - заговорила з якоюсь насмішкою.
Мені б відповісти, сказати правду, та я стою і бачу тільки її
очі та відблиск у них отого повного місяця, який так зрадливо ви-
дав мене.
- Більше не ходи за мною, чув? - і пішла до хати. Я побрів додо-му, як побитий пес. Прохання Юлі виконав - не ходив за нею. В неї канікули закінчилися, поїхала у свій інтернат. А я до того часу
взявся за розум і склав іспити в інститут.
Пройшло років зо двадцять. Стою одного разу на автовокзалі з квитком у руках - мав журналістьке відрядження у далеке село.
Раптом хтось торк за плече. Обертаюсь - Юля. Та ж посмішка, ті
очі, тільки з нальотом прихованого суму.
Ми не втигли навіть привітатись, як вона поспішно заговорила, збиваючись і ковтаючи слова:
- У мене зараз відходить автобус... я мушу бігти... Юро, ти не
забув той вечір? Я так хотіла тоді почути, чому ти йшов за мною...
Хоча я знала, чому... А ти мовчав... Мабуть, тому, що не знав,
що ти мені також дуже подобався...
Після цього, закривши мої вуста поцілунком, розвернулась і по-
ла до київського автобуса, який проковтнув її своїми дверима й
одразу рушив з місця.
Я ж залишився стояти, паралізований, як і тої місячної ночі...

• 
• 
•